Взагалі то останнім часом мене хвилює багато запитань, котрі раніше викликали в мене однозначні відповіді. (Виходить раніше я знала більше, чи відчувала краще?)Принаймні, моя свідомість наразі підлягає високовольтному дресируванню, тож все починається з нуля. Навіть найпростіші істини. Світ у моїх очах перевертається грандіозно та широко. Це ставалося і раніше… проте, минувші розширення свідомості, у порівнянні з тим, що я відчуваю та думаю зараз – маячня для вигаданих мудреців.Життя навколо змі...
Читати далі →

Обережно так рухаєш хвилини. Вони стікають із тебе — ті краплини пусті. Повільна муркотлива темрява стиха спадає на плечі, полегкий сум огортає твої білі дні. «Маршрутний потяг». Людино. Знайоме лице. Ти ж пізнаєш його серед тисячі літер. Воно твоє — не моє. Ти у ньому одна. Забудь старезне, щемливе. Пустися у путь.  Згадала вірш про білети, про сум і про те як що минуло, як виром змиває минуле.  " Потяг." Їхати й втрачати все, що маєш. Ось квиток, ось і ваш шанс- Нове Життя. ...
Читати далі →

Я навіть й не знаю що б мовила тОбі при зустрічі.Щось дещо холодне, навмисно ласкаве? Цікаво…Лю. Та де ж там? Пустеля стелиться темним рядном.Так коротко. Так незалежно та швидкоплинно було -А в пам'яті врізалось шрамом продовженим в шиї. Чому так? Чому є пусті особисто для тебе, А є аж світи — й не важливо до чого жахливі…Чому так?Бо ж різні до біса, А схожі у чімсь головнім…...
Читати далі →

Як з часом змінюється твоя власна реальність. Все втрачається. Навіть те, а вірніше в першу чергу те, що вважалося життєво необхідним. Музика відлунням у моїй голові… люди відлунням у мені… і душа то, чи просто пам'ять — немає сенсу. Це відчуття такої далекої самотини, такого віддаленого серцебиття... Все життя минає, і спогади лишень зачіпки на тлі величезного шовку, за котрим ми читаємо власний індивідуальний узор старечих згадок, єдиної долі…...
Читати далі →

Лунає традиційна музика з далекого Кавказу. Якісь хачинські мотивчики… Я сідала до цього автобусу як і майже до всіх інших. Звичайний собі 45. Різниця видавалася мені лиш у тім, що там було затишно, як у справжніх фільмах… Згадала свій старий вірш, мовчки процитувала, далі пішла поїхала «мисля».  Просто затишно і комфортно.  Вговтує якоюсь романтикою. Чи то відчуття, залишене довгою прогулянкою нічного Кия, чи то передчуття такого близького прощання… Одним словом – мою ностальгію розвіяти було н...
Читати далі →

Хто винен у тому, що десь океан –Став мізерним і висох в болото?Хто сказав, поясніть, хто таке лиш сказав,Океан хіба стане болотом?Може ми, у безсиллі характеру сво,Намагаємось виправить мілкі калюжі?Із болота робити величнеє щось, от, Наприклад як я з того ж само болота.Я гадаю, то все лиш від мілкості знаньЩе від мілкості думки, котра від них сягне.Бо людина спроможна почати з нуля –Свою думку, уміння, а знання – тим паче.І поява болота, де був океан, радше хиба,Котру запустив сам у серце.Не в...
Читати далі →

Людина покликана зрити у вічністьТо хто ж ти такий, як не бачиш її?Для чого живеш, як метелик у коконі,Коли все навколо мертвіє щодень?У о'чах твоїх безвихІ'дная мряка.Ти дивишся вглиб, але то мілина.Твої береги то для когось лиш пристані –Приплив – почекав – переплив – і прощай.Ти злісно доводиш правдивість той думки,Що в себе довів в голові без вітрів.Та як без повітря живе щось у тобі,Що дихає ще, що живе, поясни?Вкриваєшся злобою, як камінь мохами –Із часом, із болем, потроху, як всі…А потім...
Читати далі →

Ти кричиш пихато: Рівня вимагаю!Та хіба у тім моя винна?В тебе за плечима купи мрякиВ мене за плечима- ти і я.Ми були, колись – затихли в бурю.Дивовижа, але так воно і є.Все гриміло, буревіло попід нами-Ми прощались, били всі мости.Ти сказав: шукай же собі рівню!Я змовчала – ти ж бо геть осліп.Чи то я осліпла, ще тоді, як листя пало…Чи то ми осліпли разом, коли сніг упав…...
Читати далі →

Моя рухливість думок най, така: «Все видалить сміло» — на потім — Добро навіка. Моя рухливіть думок шалена така — У записи миті бридкі, що стирала добрА й щира пам'ять. Най, серце турботливе ніжне та надхистке, Що вміє любити, прощати і бути чесним, Нехай, не простить кам'яного і грубого тла, Що в серці людини іншой було примерзле Нехай, не простить зради духу і гноблення ввіч, І най, закарбує огиду, котру відчувало в ті миті. Моя рухливість думок тепера єдина в мені щемить — На зло — лише ...
Читати далі →

Сентиментальність та безпорадність – це вже як, свого роду, синоніми для мене. Коли я відчуваю – я не здатна організувати себе ВЗАГАЛі. Любов викачує із мене особистість і я стаю чимсь «напів». Це не агресивність і не ніжність – це тривога. Це не тривога і не впевненість – це радше азарт -  а що ж буде далі?...ВЗАГАЛіЦе не про кохання. Це про формування особистості всередині кожного з нас. І про вплив всього-усього на те, ким ми за фактом стаємо.  Не хочу видаватися безглуздою на фоні інших, дор...
Читати далі →