У мене ідеальний був, як на людину. У мене ідеальний був. Прекрасний та не хитрий чоловік. У мене була правда — тільки схибила на основному кроці. У мене була щирість та неземна душа. У мене він все ж був. Коханий. Того, кого любила більше всіх. У мене був… І в мене у середині тонув щодень, лиш гинув — так тонув… У мене був. Таке лиш раз в житті буває. Хто вже раз покохав — вже геть не запалає. Хто раз відчув — коли віддати все готовий У того в серці не туман, а скоро буде попіл! У ме...
Читати далі →

Маю на останок купу літер, купу місця і пустих рядків… ще не мало, та і не багато і життя злетить нових верхів. все мовчить в мені. Собі ламає жили. тихо плаче. Вироста звідсіль. але все ж, значущості замало, аби виразить словами як я жив. де я був, чому я став таким от, що я зрозумів, для чого жив…  це не має  значень. І в остачі… лише купа віршів виписаних Тобі. це не має сенсу. Купа літер. купа фраз, написаних «Т…» … це кінець мого. І хто, скажи но, знає скільки жити ...
Читати далі →

Перестаємо дивитись новини.Це так бентежно, наводить думки…А що як я? кожен стиха подума…А що як він? І думка у безвість летить… Тут так спокійно: квітує серпень.А в нас тут тепло – коти муркотять.Залазять лоскотно у  пальці ніжністю,Горять ліхтарі, телевізор гудить з маячні… Там серпень. Спекотний, аж жевро пекучий.Снарядом у вікна, квітуть кров’яні вибухи…«Та що ви, нормально, ми звикли, що ж зробиш»«Та що ви? Гармата? Свистять літаки?» А в нас демократи. Зібрались у ради.Жартують, сміються, в...
Читати далі →

Линув час лінивого та ледь поетизованого писання. У всіх людей бува такий час: коли ліньки жити. Сподівання лягає на їжу, котра розпустить трохи твої радості. Ще на вулиці, котрі вже мільйон разів бачив – вони приводять думки до гурту, не збуджуючи їх занадто чимсь новим. Я ліниво пливу собі містом, згодом пливу містом власної свідомості… І вас це бісить, бо до нахабності життя додати мою нахабність, розслабленість і воле вияв – ненависть. Бо ви біжите, ви линете у роботу, а я хочу от саме зараз...
Читати далі →

Мені не потрібні ті сни. Мій голос співає-фальшивить. Я не потреба тобі - Бо іграшка близько далеко Чи - Лиш іграшка завше лишиться. Мені не потрібні листи. Слова у мені неприємні з остачі. Я не потрібна тобі — Бо дітки завжди вередують, Як іграшка їх комусь більше значить.І хтось би писав тут про рими - Та я промовчу. Римування не варте наразі Ні фрази, ні цілі слова по одному — не варті. Суцільна та чорна образа. Гидота. Не треба писати листів. Ти зайвий. Не бачиш? Життя пролеті...
Читати далі →

— ти так захопливо сприймаєш світ. Аж лячно. щось у тобі бринить безчасно і горить. пускаєш душі, дні, місцини тяжкі, аби лиш видихнуть нове, тонуть у сні. тебе не розумію я, серйозно. у мене в серці все болить й кричить. мені так складно, не дотепно — плачно: людей лишить, поїхать, відлетіть. — тут все старезне, все примхливе — годі! моя душа втомилась від зітханнь. тут люди хворі, тут серця, як пляшки - пусті та рівні — всі зі скла одно. кричати годі — вирішити вчасно: я тут од...
Читати далі →

Є щось зачароване в стані моєму.Я вірю всьому, але віри не йму у собі.Чаклує щось темне, гримливо-страшеннеУ магії ночі у чарощах дню.Всі люди снуються, як стіни заземніМостами, шляхами, з дверей, через схил…Снують, а не ходять – немає в чом жевріть.То вже не вогонь, навіть дим не летить.Це чарощі, мабуть, якоїсь чаклункиВсе тягне і тягне мене знов туди.У хащі, в ліси, де немає «електро»Там щось гомонить із зі мною  в ту мить.Людей геть немає, не повзають кволо.Лиш я, моя думка і вітер п’янкий ....
Читати далі →

Топилася думка у власній мізерностіУ слові пустому й безвір’ї до слівВагалася завше, злітаючи в темрявіДо мрійних вершин, неозорих верхів.І що ж там знайшла думка з пороху знічена?Пустоти, нікчемність та бридкість зусиль.Для чого ж зусилля – там правди немає.Навіщо  гойдати дитину брехні....
Читати далі →

Таких людей як я потрібно ізолювати від суспільства, вивішувати табличку «не торкатися» та обходити мене 10 дорогою. Я людина зі скляною вірою у світ. Чому зі скляною? Бо цю віру можна розбити як тільки щось поворухнеться у мені. Що це «щось»? Я й сама досить довго шукаю відповідь. Минають роки, а я все та ж. З віком така жорстока та іронічна схильність у мені виражається все дужче. Тож, я і прошу – відгородіть мене.Це не сповідь. Не намагання виразити себе, я к    о с о б и с т і с т ь.   Ні. ...
Читати далі →

№1Чому так складно повернути людину, котра подарувала так багато щастя і болю одночасно? І чому біль, котрий вона приносила виявлявся підживлення всіх жил у тобі?Життя б’є завжди по найтендітнішому та найхиткішому. Мабуть, життя десь схоже на шкільного улюбленця — воно полюбляє знущатися зі слабших.Я ставлю це запитання у безвість, бо здається, ніхто мені не дасть на те відповіді. Вже минуло вдосталь часу, аби все це забути  і просто жити. Хоча й Жити – це не зовсім просто, бо ж є люди, котрі ли...
Читати далі →