Я знаю як людям буває погано, як сиплеться дрантям, шматками їх світ. Як хочеться бути там, де не маєш, Як все навкруги лиш блакитний екран. За вікнами мряками стеляться ночі, Світанки пливуть у ранковій пітьмі, І все на останок, І все на останок... Колись договорять, коли — хто ж тут зна? У вікнах вогнями збираються люди, В руках їх тепло і затишна печаль, Є фільми у них, є сумісний ранок, Є кава на двох, чи на трьох, хто їх зна... У ліжку подушки і ковдри ще теплі, На кухні приємн...
Читати далі →

Я ніяк не доросла. Все як ти й казав. І не станеться вдосталь людей, Щоб вказали мені коли марю лиш я, А коли все іде як іде.  Купа сторіз в моєму житті пронеслося, І червоною зв'язкою колиться це - «Обираєш не тих, з ким могла би стати ...» «Обираєш наосліп, подумай іще»  І не вдосталь людей, чи не вдосталь терпіння  Чи уважності може, Чи логіки строф... Це є чистий інтим — у рядках незахований. Нащо тут? Це створило ілюзію дій. ...
Читати далі →

Це тримає мене високо На дні, Це тримає мене глибо На поверхні, Це моя течія, це моя глибина. Я не боюся її, я її щиро люблю. Але так боляче буде, коли ця течія Вижене мене з моря, викене на сухе. Краще нехай поглинЕ, краще я вже втону, Ніж буду бачити з берега, Інші як кораблі, вправно хапають хвилі, Хвацько кидають свої якорІ. Краще захлИнусь у воднім безмежжі, Краще забуду де Я, Ніж своїм поглядом світ охоплю, Що не до мене вже буде належний.  ...
Читати далі →

Відкривати душу напоказ, це вже білше фініш, ніж старт. Ти оголений нерв, ти мариш В правді власній, в чужих брехнЯх. Не кажи більше слова — досить. Бо ж їм вистачить лиш на мить. Це коли ти розбитий так зовсім, Що не маєш куди вже йти. Роздаєшся по кожній нитці, На очах ти розлізся, ось-ось. Твоїх ниток нікому не досить, Ти кидаєш безцільно у них. Не сплететься з них щільна тканина, На вплететься у теплий грунт і не стане тримати дерева, Полежить і зогниє ж тут. Це вже — досить ...
Читати далі →

Не можна просто так взяти і кинути все на осінь. Хіба вона винна, що ти обираєш у жертву її холоди? Невже пора року повинна бути у відповіді за твої таємні сповіді та неочікувані висновки? Хто винен у тому, що людська натура починає думати тоді, як з голови їй зникає брудне бажання, що виникає у ліниву спеку, натомість, тільки температура сягне +5 — приходять холодні та витончені тези. Тіло вже не те тіло, про котре мріє пів світу бажань. Кров не кипить від бажань плоті, все вимирає, клітини сла...
Читати далі →

  Інколи все про що мріяв  стає нулем Просто все те, що леліяв — стало пусте й дурне Знаєш не знаєш хочеш чи ні Все виростає для смерті Тіло твоє хай яке воно є Лиш помираючі нерви. Купи думок непотрібних тепер Жодному смертному майже Час «де розширився наш кругозір» Часом вже став затемнення. Знаєш усе і про всіх і про всьо Мабуть одне лиш забувся Простір, що ти відібрав у думок Став у душі вже розпустою Шириться в тілі пустелею майже І вихваляє своїх вона Марить славою і багат...
Читати далі →

Не можу це зупинити Не можу контролювати Ця осінь така примхлива І лізе мені у вени Твоя голова безмежна І обрій пісень суміжних Мене полонило натхнення І розум твій захопив Сиджу у метро так тихо І люди навколо рухливі Захоплють все атмосферою І навіть не чують того Метро золоті ворота Художнє сприймання дій Ти осінь моя зсутеніла В ній купа червоних мрій...
Читати далі →

Якщо не охоплювати зором контингент зі жлобсьих баб та бикуватих мужиків — можна, в основному, виділити одне — кожен із тих, хто не має стосунку до вищесказаної компанії, щоосені говорить щось подібне: осінь… в ній виникає стільки думок… і хочеться щось… а що то? Романтики? Я знаю це. Я відчуваю із кожною новою осінню щось подібне. Бажання до писання різного роду нотаток та віршів. Хочеться окреслити це тепло десь, хочеться хоч десь його створити, або хоч десь його відтворити. У осені дійсно дуж...
Читати далі →

Не дітися від ревнощів шалених Ні в сні мені, ні, зовсім, наяву. Я, як той чорт — стаю оскаженіла, Бо щось у тОбі вабить без жалю. Не маю змоги я боротись з ними, А краще вже сказати не волЮ, Бо я всім серцем хочу буть відкрита, І тЕбе мати хочу досхочу. Та щось таки тримає мене міцно Чи то повага, чи звичайний такт, Але не  хочу тебе зневолИти, Тому і каламучу душу до схочу....
Читати далі →

Декілька рядків накИдати сміливо, У житті накИдати сміливо нових дій, Не боятись, У поспішності горіти Так, як лише зміг у світі б ти. Бути незбагненним в власному горінні, Осягнути світ, як збіг простих речей І в останнє, наче так і треба, ЗапихАтись сильно від гарячих дій. Що в житті, що поза цим натхненням - Жити, жити, як колись не міг І хапати із життя усі моменти, Наче це в останнє можеш ти. І забути все, що так тримало сильно, Бо життя летить —  Carpe Diem!...
Читати далі →