КРИВІ

Дорога стелилася під моїми ногами, ніби партія ударних у пісні Бумбокса… «Так, играя в Джуманджи, я не могу не гореть…». Того вечора та взагалі того дня все знову видавалось мені новим. Це відчуття складно зрозуміти, якщо ніколи не був у ньому, та з рештою, як і всі інші речі у житті… Коли не маєш досвіду дарма говорити. Вроджена мудрість лише когорта бурної уяви, що розсіюється одразу ж об каміння реальних подій.

 Я відчував кожну плитку під ногами і кожне вікно у будинку. Небо ніби здіймалося у моїх грудях, хоча існувало десь далеко вище моєї фізичної подоби. Весь світ був у моїй середині і кожен звук пісні я розділяв на купу партій, ніби зрозумів нову, до того невідому мені мову. Все чого мені хотілося, та й хочеться зараз – це вдихати і видихати повітря з тим самим темпом у якому це відбувалось тепер. Я чітко відчував цю гармонію у своєму тілі і був дуже вдячний заданій п’ятниці за таку щиру подяку, подяку за що? А просто так… Подяка  це великодушно. Подяка, це тимчасово бридко… Подяка — це все і, одночасно так мало… ніби весь світ виріс у масштабах за лічені секунди. Я крокував так впевнено, так вільно, що серце у мені не билось, воно танцювало. Ритмічні картинки у моїй голові зміняли одна іншу, а силуети вікон, що пробивали темряву вечора, знаходили (кожне!) затишне місце у моїй матерії із думок. І я весь час думав: Яке ж життя… Як же воно не піддається жодному опису. Ти летиш назустріч подіям, весняний вітер зносить пасма твого волосся, а холод вже не обпікає очі. І думаєш про те, що у світі нічого не втрачено, нічого і не може бути втраченим, бо якщо замислитись – ти не маєш абсолютно нічого крім самого себе. А втратити себе це втрата? Чи це можливо? І от що я зрозумів… Коли я повернув себе собі – всі ваги спали з моєї матерії думок. Всі Криві стали заглибинами, а всі  узори припали саме там, де мали би бути, не створюючи при тому сміховинного вигляду. Коли втрачаєш себе повітря стає збитим, а дії стають не рухом, а боротьбою зі стінами. Тож коли повертаєш до себе, не важливо чи сам ти, чи купа людей твоє оточення… — Впустити це просто неможливо.