Думаєш варто?

Рівно опівночі мій мозок запалив лампочку з сигналом "Ідея".

Коли я дивлюся на людей крізь соцмережі, я чомусь завжди відчуваю дещо дивне. Ну як то пояснити… Краще послідовно казати які думки виникають, без всяких там вуалей метафоризму.
«Ну що ж ,» — думає мій мозок. — «Вполнє, так би мовити, пристойний акаунт. Цікаві фото… О, а тут навіть нотка чогось не банального. І музика, ніби на 90 відсотків… Людина, тварина, створіння… Тьфу. Що за лайно? Істота з глибоким внутрішнім світом… Інстинкти. Бажає уваги, бажає емоцій, бажає сексу. Вдоволення? Істота… Просто істота з гарною складовою, що сама собі його й вигадала.»

А тепер до моїх метафор. Бо це був прямий текст. Не розумію нащо мені здалося писати про оце все посеред ночі, та фактично… Так, мене це чомусь чіпляє.

Таааак… Людина це взагалі що? Поставити це запитання і ламати собі голову усю ніч, ніби думати більше немає про що… Те, що я бачу не виглядає романтичним, але у цьому полягає моя романтика. Мені би хотілось, щоб всі ті риси, які ми зустрічаємо у людях лишались для мене до скону віків просто невідомими аурами Чогось, які ніяк не поясниш. Та факт для мене лишається фактом і стерти з себе я не можу все те, що колись вже вивчила. Знання за плечима не носити, як то кажуть… Тому незважаючи на голосні слова типу: ти не можеш знати всіх на світі історій! – я скажу лиш одне —  всі історії (ну, котрі поки траплялись мені) тож всі вони у корені своєму до біса банальні та, як виявляється, абсолютно легкі для розуміння. Питання лише у тому чи був ти досить уважним? До чого ж тут акаунти у соцмережах? Ну то вони тут просто для базового прикладу, як ще один варіант  такої собі невеличкої задачки легкої для здогаду. Розглядаєш сторінку, робиш припущення, впадаєш у  сумніви, вишукуєш невідповідності, сам віриш собі (бо хто ж крім тебе?) і власне, далі, як у всіх паршивих фільмах та наших із  вами, ніби-не-фільмових життях… прекрасне і всіма відоме – Розчарування. Далі можу написати ще багато різного, посипати гарними словами, показати всю красу паршивості гротесками, але зупинюсь лиш на цій малесенькій іронії, бо більше мені й не бажається. Досить вже цього бруду у нашому з вами житті.