People

Я знаю як людям буває погано,
як сиплеться дрантям, шматками їх світ.
Як хочеться бути там, де не маєш,
Як все навкруги лиш блакитний екран.
За вікнами мряками стеляться ночі,
Світанки пливуть у ранковій пітьмі,
І все на останок, І все на останок...
Колись договорять, коли — хто ж тут зна?
У вікнах вогнями збираються люди,
В руках їх тепло і затишна печаль,
Є фільми у них, є сумісний ранок,
Є кава на двох, чи на трьох, хто їх зна...
У ліжку подушки і ковдри ще теплі,
На кухні приємні осінні тони...
Хто знає як людям буває недобре?
Як сиплеться ранок їх в дрібні чашки,
Збирає їх гордість і сили загалом,
Щоб якось той день самому донести.