Нитки

Відкривати душу напоказ,
це вже білше фініш, ніж старт.
Ти оголений нерв, ти мариш
В правді власній, в чужих брехнЯх.
Не кажи більше слова — досить.
Бо ж їм вистачить лиш на мить.
Це коли ти розбитий так зовсім,
Що не маєш куди вже йти.
Роздаєшся по кожній нитці,
На очах ти розлізся, ось-ось.
Твоїх ниток нікому не досить,
Ти кидаєш безцільно у них.
Не сплететься з них щільна тканина,
На вплететься у теплий грунт
і не стане тримати дерева,
Полежить і зогниє ж тут.
Це вже — досить — застрягло у небі
І блакить вже його оцвіла.
Там де сонце раніше гріло,
Тепер місяць холодний зо дна.