І де причина тепер?

Не можна просто так взяти і кинути все на осінь. Хіба вона винна, що ти обираєш у жертву її холоди? Невже пора року повинна бути у відповіді за твої таємні сповіді та неочікувані висновки? Хто винен у тому, що людська натура починає думати тоді, як з голови їй зникає брудне бажання, що виникає у ліниву спеку, натомість, тільки температура сягне +5 — приходять холодні та витончені тези. Тіло вже не те тіло, про котре мріє пів світу бажань. Кров не кипить від бажань плоті, все вимирає, клітини слабшають, лишається лиш мозок, що тепер стоїть посеред сцени і його руки тремтять. Дивіться! Який сором'язливий! І всі витріщаються, чекають його сповіді, хочуть згвалтувати його власними вимогами, висотують всі сенси й дурниці з нещасного. А він стоїть, осяяний лише тим, що до нього нарешті звернулись, що все ж є принаймні одна річ, котру можна звалити на осінь… бо ж єдине, що вона приносить — це холод. Інше — створюємо ми самі.