ти зновупишеш. Це твоє ім'я
Якщо не охоплювати зором контингент зі жлобсьих баб та бикуватих мужиків — можна, в основному, виділити одне — кожен із тих, хто не має стосунку до вищесказаної компанії, щоосені говорить щось подібне: осінь… в ній виникає стільки думок… і хочеться щось… а що то? Романтики? Я знаю це. Я відчуваю із кожною новою осінню щось подібне. Бажання до писання різного роду нотаток та віршів. Хочеться окреслити це тепло десь, хочеться хоч десь його створити, або хоч десь його відтворити. У осені дійсно дуже приємний запах та смак, а якщо бути менш поетичною, то восени я концентруюсь на приєних запахах та на теплогарячкуватих смаках. Мені зараз вереснь пахне зернами меленої кави, київ пахне львовом, а парфуми тата тобою. Все це колись продовжиться. Але зараз той час, коли я приблизно… приблизно у тій зоні, де взагалі мало що вирішую конкретно я. Принаймні все частіше мені це здається. З іншого ж боку — моє життя тут (ніби) саме. І я досі не визначусь знімати дужки у попередньому реченні, чи ні. Дуже часто виникають такі банальні бажання типу: хочу напекти смачного і прийти на чай, натомість розумію — можу лише відправити новою поштою. Вона, звісно, якнайшвидше спробує доставити мої почуття туди, але до того моменту чай все ж застигне. Не розумію… мені сумно від того, чи я терплю. Не байдуже це точно, але судячи з виведення емоцій у текст, я намагюсь бути холоднішою, щоб хоч трохи пригасити себе, а то буде надто пекти. Все це пишу і не маю розуміння для чого. Я сатвлюся тепер до подібних речей як молодий скептик — ніби зневажаю, але досі втаємнено продовжую щось писати.
У жінки гарний шарф, охристий так, що аж тепло на душі. Хлопець протирає стіл. Певно, за день він бачить з десяток таких, як я, таких ото, що пишуть щось в ворді, а потім зникають, шляхетно прибираючи після себе нешляхетний картонний стаканчик від кави.
0 коментарів