Ми різні міста

Коли повертаєшся у рідне місто після «довгого» із ним розлученя — все видається інакшим. Життя ніби завмирає у тобі  й ти пурхаєш у власних замріяних думках, у минулих ситуаціях та у тому, чого, власне, вже ніколи не буде. Місто видається тобі новим, хоча тут нічого не змінювалося. У голові постійно відчуття якоїсь кардинальної ірреальності та вигадки, постійно хочеться щипнути цю матерію та перевірити все ж: правда це, чи вигад?  
І так по волі на думку щось забирається, воно хоче обійти всі ті місця, нагадати твому серцю всі ті почуття, але замість омріяного лоскоту за серцем — спустошення. Осінь інакша, жовтень — сірий, вогкий та затишний, а не помаранчево пекучий. І не справа тут у погодних умовах… Твоя голова мислить новими образами та сподіваннями, в той час як серце досі ще пливе обріями минулих днів.