Так осінь до мене прийшла

Ти влітаєш у осені вогкеє плетиво ...
Загадковими сонними й в міру терпкими думками.
Зогріваєш шаленую душу палючим затишком,
Розбираючи світ фрагментарно — шматок за шматком.
Там летить непалаючий лист із людської душі,
Вона щойно жила, а тепер опадає  багряно.
Там стікають думки у канави з міських сторіч —
Вони жили колись, а наразі в історію сходять.
І пливуть, і пливуть, умиваючи брук зо спеки.
Переплетення сонця і власного сонного марення,
Невагомість душі та твоє особисте отруєння...

Розлягається вітер з туманністю в вогкості грунту.
Серед ночі вже холод наповнює ниви твої...
 
І не холодно, і без мороку -
Просто осінь спустилась
І те, що при ній.