Пам'ять

І щоранку ти думаєш В променях світла:
Як банально… можливо, Вернутись назад?
Там де схилами стелиться велич всіх міст
І над мостом розкинувши руки — пливеш.
Де все пахне минулим й твоЇми майбутніми втомами,
Повернутись заради степів та сухого, але неутомного духу.
 ....

Пам'ять розрізує навпіл і навпіл розрізана. Годі?
У прочинене вікно не заходить турботливий вітер. У роздягнене серце проходить думок перебіг.
Людина повинна впиватись своїми — думками нарозріз, згадкАми  у крОві.
Зносити ті моменти, що діялись з періодикою рівно рік назад. Знаходитись у тому ж часі, але у інших обставинах. Зносити біль думки, жалісність пам'яті.

Пам'ять бреше нам. А ми впиваємось попутним вітром, котрий лишився там ще рік назад .
А ми все відчуваємо ту легкість сонця та тих слів. Ту свавільність дій та глибинність ідей.
Пам'ять.
Це єдине що, врешті, у нас лишиться до зношеної вічности.