Тож граємо?

гріє душу далеких вокзалів світло,
І рядки не плетуться уже як колись…

Все від того, що сльози покинули жИтло,
Все від того, що камінь вселився в мені.

Я шукаю тебе, але, мабуть, осліпла,
Це не наше кіно — це лиш драма на двох.

У цій драмі лиш ігри — до котрих не звикла.
Але я вже у грі… тож, без правил, ну ж бо?!

Кілометри, що звикнуть селитись зі мною
Згодом стануть натхненням і «миттю живих»

Тож, пограємось в ігри — і я в кілометри.
Я повернусь і знову пограємо в них?

Я лечу. У життя все ж нема перепонів.
Лиш корки в головах, що на міцно заб'ють.

Не бажаю стикатися з словом «даремно»
Нам з тобою не жити, як більшість живуть.

Головне — не боятись лишитись самотнім.
Головне — не міняти людину на люд.
Все життя, все життя пролітає дарамно,
Коли тебе ніколи й ніде вже не ждуть.