Чорне

Є щось зачароване в стані моєму.

Я вірю всьому, але віри не йму у собі.

Чаклує щось темне, гримливо-страшенне

У магії ночі у чарощах дню.

Всі люди снуються, як стіни заземні

Мостами, шляхами, з дверей, через схил…

Снують, а не ходять – немає в чом жевріть.

То вже не вогонь, навіть дим не летить.

Це чарощі, мабуть, якоїсь чаклунки

Все тягне і тягне мене знов туди.

У хащі, в ліси, де немає «електро»

Там щось гомонить із зі мною  в ту мить.

Людей геть немає, не повзають кволо.

Лиш я, моя думка і вітер п’янкий .

Здається, що світ весь вона зчарувала,

Зробивши з людей лиш забави для відьм.