Людяне тепло, або добро "бєзвозмєздно"

Як часто ви плачете від щастя? Від приємного та теплого спогаду? Просто від того, що до вас хтось звернувся з повною тепла душею?

У гаммі світових почуттів, мабуть, не існує такого кольору — кольору добра та правдивості. На мою думку, кожен  із нас має вселюдське право на те, аби обирати колір до власного смаку. Тремтливо рожевий, ніжно-бузковий, яскраво червоний? Безліч, різноманіття,  край кольорів!
Для мене ж, особисто, — це помаранчевий, злегка градуючий до коричневого. Теплий, ласкавий колір, заходу сонця, вранішньої кави, теплої ковдри… От де колір добрих вчинків.

Людина надзвичайно швидко звикає до поганого. І, всупереч відомим словам, про те, що до гарного звикають швидко, я додам свої особисті нотатки з бачення цього явища. Наш світ змінився так глибинно, що тепер не до добра звикають швидше — до зла. Злі, ниці, холодні (це далеко не увесь список пОгані) вчинки оточують нас щоденно! Яким чином маємо боротись з такого роду несправедливістю? Мабуть, звикати...

Ми дотліваємо того, що добре ставлення просто карбуємо на обелісках, аби лишень краще запам'ятати — такі вони поодинокі.

Тепло у серцях минає, як весняний сніг. Інколи, здається, що навіть швидше. Люди потребують кохання, дружби, та будь-чого, лишень було б тЕпло десь там, за гранню тіла та чогось фізично обрамленого.
Я не є виключенням. Для мене, як виявилося, тепло(саме зараз) потрібне, як життєво важливе паливо. Розуміння того, що від першого ж щирого вчинку, зверненого до мене, я плачу… Це неабияк дивно.

Ми маємо вчитись знову. З самісінького початочку, освоювати власну душу, серце і похідне — почуття. Ми дерев'яніємо,  перетворюємося на метал. Так не годиться, люди, так не годиться...

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте